"З турботою про село"

Про село:

Биші́в - село Макарівського району Київської області, центр сільської ради. Розташоване за 25 км від районного центру смт Макарів. Найближча залізнична станція - Фастів, віддалена на 25 км. Площа населеного пункту - 806,4 га. Населення - 2773 особи. Кількість дворів - 1085. День села - 14 жовтня. Геральдика с. Бишів затверджена рішенням сесії Бишівської сільської ради у 2008 р. 14 жовтня 2009 р. Бишів святкував 500-річчя від дня свого заснування. Також до Бишівської сільської ради відносяться такі села як, село Лубське, село Ферма та село Горобіївка.

Нині в селі діють Бишівська ЗОШ І-ІІІ ступенів ( директор Т. С. Мудрик ), дошкільний навчальний заклад ( завідуюча С. Г. Грибовська ), медична амбулаторія сімейної медицини ( головний лікар Р.А. Головко), сільська бібліотека,церква Святої Покрови Богородиці, Будинок культури ( директор В.П. Ступак), при якому діють народний хор " Чарівник", народний фольклорний колектив " Любисток", та ін.

Славиться Бишівський край видатними особистостями, тут народилися письменники Микола Олійник, Борис Чалий, художники Борис Бойко, Віктор Клименко, поетеса Любов Легчилова.

Історія села

Назва села дуже давня, походить від давньоруської «бяше», «бяшити» - «він був», тобто вказує на його первісне походження. Є версія, що назва походить від слів «бій», «ішов» - Бишів.

На місці сучасного села стояло давньоруське городище Х-ХІІ ст., збудоване за часів князя Володимира під час зведення Змієвих валів.

Найдавнішим поселенням Приірпіння називав Бишів краєзнавець XIX століття Едвард Руліковський. Він стверджував, що Бишів був заснований ще в V ст. до н. е., але після монгольської навали залишився пусткою. Відродження містечка Руліковський пов'язував з родиною Полозів, яка, за його даними, володіла ним з першої половини XV століття (згадка про Бишів зустрічається в «Словнику географічному королівства польського та інших слов'янських земель». Там його датовано як власність Полозів 1509 роком). Інші джерела зафіксували, що шляхетський литовський рід Полозів (родове гніздо якого розташоване на Пінському Поліссі), що був відомий у Київських землях завдяки військовим походам, з 1500 року володів Бишевом і навколишніми землями.

Протягом 1648 - 1665 рр. Бишів входив до складу Білоцерківського полку української держави Військо Запорозьке. До "Реєстру Війська Запорозького 1649 року" вписано 69 осіб козацького стану, що мешкали в Бишеві. Він був тоді сотенним містечком. Бишівським сотником був тоді Йосип Прима. Під час походу 1651 р. Миколи Потоцького до Білої Церкви Бишів було знищено. Бишівська сотня, зрозуміло, припинила своє існування. Проте вже до початку 1654 р. Бишів відродився. В ньому було тоді 6 шляхетських, 21 козацький і 38 міщанських дворів. Городовим отаманом був тоді Вакула Костирка. Містечко було обнесено двома стоячими острогами, один з яких мав 2 проїзні вежі, а другий - одну проїзну вежу з ворітьми. У містечку була соборна церква Покрови Богородиці. У жовтні 1654 р. Данило Виговський виклопотав у Царя московського визнання своїх прав на маєток Харлінських у Бишеві. Проте він зміг вступити у власність лише по смерті Гетьмана Богдана Хмельницького у серпні 1657 р., оскільки офіційно маєток належав державному скарбові Війська Запорозького. По смерті Данила Виговського у листопаді 1659 р. маєток у Бишеві дістався його вдові Олені Хмельницькій, а після одруження 1660 р. її з Павлом Тетерею - йому. Бишівську сотню було відновлено. 1663 р. Бишівським сотником став Андрій Солошич. Проте 1663 р. з дозволу Гетьмана Павла Тетері у містечку стала залога з військ Речі Посполитої, а Бишівську сотню було скасовано. У травні 1665 р. Бишевом заволодів повстанський отаман Данило Васильович, який звав себе "овруцьким полковником" і узгоджував свої дії з московським урядом. Проте після його відступу до Києва у листопаді 1665 р. Бишевом знову заволоділи війська Речі Посполитої ^[3]

Після Переяславської ради 1654 р. російські вельможі приймали присягу мешканців сіл та містечок Білоцерківського полку на вірність московському царю. Серед них значиться і Бишів. Після Андрусівського перемир'я Бишів на деякий час став власністю Тишкевичів, але незабаром знову повернувся до Харленських.